Можна дискутувати про свободу підприємництва під час війни, але право приватної власності та верховенство права мають бути недоторканними - виконавча директорка СУП

-- Якою є динаміка членства у Спілці українських підприємців (СУП) після початку повномасштабної агресії Росії? Як під час війни змінився портрет членів СУП і які основні групи учасників Спілки ви виділяєте для себе?

-- Перші два місяці були найскладнішими для нас — як для організації, так і для підприємців, які є нашими учасниками. Напевно, так було для всіх українців. Тоді ми були зосереджені на тому, щоб в принципі зрозуміти, що відбувається в компаніях-членах СУП і чим ми можемо бути їм корисними. Не буду надто глибоко занурюватися в історію а лише зазначу, що перші два-три місяці повномасштабного вторгнення ми не те, що не отримали жодної нової заявки на нове членство, ми не мали проплат навіть поточних внесків. Зрозуміло, звісно, що це не було для наших членів у пріоритеті. Але ми пройшли цей важкий етап, вирівнялися і навіть зросли: якщо брати статистику з 2021 року, то в кількості компаній-членів СУП ми виросли майже на 35%. Тобто в нас було десь 800 компаній, а зараз вже 1228. Це динамічна цифра, тому що ми регулярно отримуємо нові заявки, щотижня приймаємо хоча б одну або кілька нових компаній. Принципово портрет наших учасників не змінився. Як і раніше, ми маємо в структурі найбільшу частку саме малого та середнього бізнесу (МСБ), і навіть мікробізнес — це понад 80% наших учасників. Решта — це такий міцний "середній+", та невеликий прошарок великого бізнесу. Хочу окремо зупинитися на тому, що для нас значить великий бізнес. Враховуючи, що Спілка не приймає до своїх лав компанії, які пов'язані з олігархічним капіталом і компанії з державною часткою, то ми тут говоримо виключно про приватний бізнес. Це компанії рівня "Нової пошти", "UBC Груп", "Біофарми", "Аяксу", "Кормотеху". Багато в нас компаній з ІТ-сфери, не дивлячись на те, що в них є свої профільні, доволі потужні асоціації. Але вони теж доєднуються до Спілки, тому що відчувають, що ми можемо їм дати певну цінність, яку вони не отримають в своїх профільних організаціях. Цікаво, що до нас стало більше долучатися виробничих компаній. Я регулярно відкриваю для себе нові виробничі компанії-члени СУП та їх власників. Це важливо для структури економіки — виробництво з додатною вартістю, можливість експортувати продукцію з високою доданою вартістю. Наша команда розширилася останнім часом, хоча вона залишається досить невеликою у порівнянні з багатьма нашими колегами – наразі в нас 15 працівників. Але ж Спілка побудована таким чином, що насправді команда набагато більша: Рада директорів, керівники профільних комітетів, керівники регіональних офісів в Україні, провайдери Центру захисту бізнесу — це все люди нашої команди, але це чинні підприємці, які працюють pro bono.

-- Як війна змінила місію та пріоритети СУП?

-- Наша місія не змінилась, як і раніше це створення сприятливого бізнес-клімату в Україні. Але разом тим змінився контекст, і через це дещо cкорегувалися наші пріоритети. Пріоритетом номер один у ці вже два з половиною роки залишається допомога українському бізнесу пройти найскладніші, найтемніші часи нашої сучасної історії з мінімальними втратами. Втрати є у всіх, війна торкнулася кожного, тож мова йде саме про мінімізацію втрат. Все, що ми можемо зробити для компаній СУП, в першу чергу на рівні законодавчих змін, ми робимо. Якщо до війни головними проблемами для бізнесу були судова система, корупція та отримання доступу до закордонних ринків товарів та капіталу, то сьогодні додалися ще більш фундаментальні проблеми на кшталт зруйнованої інфраструктури, відсутності попиту та браку доступу до фінансування та страхування, страшенний дефіцит людей, постійні перебої з електроенергією. Друге – це підтримка наших компаній в експортній діяльності: відкриття нових ринків для досвідчених експортерів і все, що пов'язане з виходом на міжнародну арену новачків. У нас є цілий підрозділ, який запрацював через півроку після початку повномасштабної війни восени 2022 року — Центр міжнародного співробітництва. Крім того, в нашій міжнародній діяльності є дуже важливе завдання — щоб у питаннях відновлення України та під час перемовного процесу на шляху до членства в ЄС була врахована позиція українського приватного сектору. І третій напрямок — це формування порядку денного з пріоритетних для бізнесу питань і викликів в діалозі з органами влади всіх рівнів. В першу чергу, органами найвищого рівня. Мені здається, що зараз у наших підприємців дуже зріс загальний рівень розуміння необхідності єднання. Що відстоювати свої позиції треба, але зараз це складно, як ніколи, тож треба гуртуватися. Перед бізнесом постало дуже багато внутрішніх і зовнішніх викликів, з якими ми раніше не стикалися, і вони сильніші за попередні. Ще в нас є Аналітичний центр – він займається усім, що стосується нашої ключової роботи: адвокації, захисту інтересів бізнесу на рівні роботи з законодавством та владою, а також Центр захисту бізнесу. Щодо останнього, то за два тижні до широкомасштабного вторгнення в нас були дуже сильні дискусії в офісі — чи варто відкривати Центр захисту бізнесу? Ми думали, якщо в нас може початися широкомасштабна війна, то всі і так мали б консолідуватися — кого та від кого тоді буде захищати цей підрозділ? Я ж наполягала на тому, що ми маємо відкрити Центр, але не думала, що в нього буде стільки роботи, відверто кажучи. Ми дуже занепокоєні, якщо не сказати шоковані тим, якою кількістю кейсів нам доводиться займатися в той час, коли в країні війна. Я говорю про неправомірні дії з боку держави та державних органів. Наприклад, в нас було звернення від компанії “Агроном-Центр”, якій податкова служба блокувала податкові накладні і внесла її до списку ризикових платників. За юридичної підтримки одного з провайдерів ЦЗБ компанію було виключено зі списку ризикових. Таких кейсів в нас багато. Тільки у 2024 році ми маємо вже п’ять успішно вирішених кейсів Центром Захисту Бізнесу та з десяток в роботі.

-- На сайті СУП серед цінностей названі свобода підприємництва, недоторканність приватної власності, верховенство права. Наскільки Спілка готова поступитися цими цінностями під час війни? Якими є для вас червоні лінії та як відстоюєте їх?

-- Ми всі розуміємо, що війна — особливий період, і вона у нас в державі навіть юридично так і називається. Але ми чудово розуміємо, що відмова від вищезгаданих вами принципів може призвести до дуже негативних наслідків. Наприклад, до появи "сірих зон" та збільшення частки тіньової економіки, до зростання корупції та випадків зловживання владою, до відтоку капіталу та інвестицій. СУП зосереджується на тому, щоб знайти шляхи збереження задекларованих цінностей в умовах воєнного часу. В напрямку адвокації ми за минулий рік мали 205 ініціатив, з яких 92% реалізовано. У нашого Аналітичного центру удвічі виросли запити та успішність вирішення кейсів. Лише за минулий рік підготовлено 290 інформаційно-аналітичних матеріалів та роз’яснень, проведено 170 персональних консультацій. Зупинено прийняття низки законопроєктів та підзаконних актів з корупційними ризиками. Наприклад, у випадку законопроєкту 8087 «про прослуховування»: за нашої активної участі Держспецзв’язок позбавили права прослуховувати будь-кого без відповідної постанови суду. Вписання норми по бронюванню раніше неброньованих в закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", призупинення податку на додану вартість на період дії воєнного стану та легалізація медичного канабісу також можна назвати важливими досягненнями СУП. І це все про цінності. Ми продовжуємо відстоювати право приватної власності, верховенство права та свободу підприємства. Можливо можна дискутувати — де закінчується і де починається свобода підприємництва під час війни, але два інших мають бути недоторкані за будь-яких умов. Це наша позиція, тому що це базові речі. Війна рано чи пізно закінчиться, і ми маємо тільки посилити ці фундаментальні речі, на яких тримається і буде триматися Україна. Під час війни запит суспільства на справедливість, на підзвітність і на прозорість настільки високий, і ми платимо настільки високу ціну, що ми просто не можемо дозволити собі зараз гратися з такими серйозними речами. Тому, підсумовуючи відповідь на ваше запитання — ми боремося за свої цінності і продовжуємо їх відстоювати.

-- Просто мені здавалося, що на початку війни з’явився новий суспільний договір між бізнесом та владою, але зараз він під загрозою.

-- Як би там не було це не означає, що треба складати руки. Навпаки, наша робота якраз полягає в тому, щоб повертатися до цих важливих речей. Звичайно, кожен з нас думає, що головне зараз — виграти війну. Але такими маленькими кроками ми можемо непомітно дозволити країні скотитися туди, куди вона не має права скотитися. Ми зробили свій вибір. Нещодавно було оголошено про початок переговорів про вступ України до ЄС. Ці фундаментальні, базові речі та принципи, які ми будемо затверджувати в рамках переговорів в першу чергу. Лише потім перейдемо до квот, зеленого переходу, особливостей ведення бізнесу на певних ринках і решти, але ось оці базові речі — це перший і останній розділ переговорної рамки, якщо я коректно це називаю. З нього все починається і цим все закінчується.

-- Наскільки поява такого громадського руху, як "Маніфест 42", з одного боку, та Ради з питань підтримки підприємництва при президентові — "Ради сімох" — з іншого, свідчить, що СУП не вдається досягати поставлених цілей? Чому вони виникли, чому не вистачало асоціацій – СУП, Американської торгівельної палати, Європейської бізнес асоціації, з якими президент начебто постійно зустрічався?

-- Хороше та цікаве питання. Відповім так: по-перше, це про різний підхід до вирішення проблем бізнесу, яких, на жаль, стає дедалі більше. Те, що з'являються нові інституції або рухи чи напрямки бізнес-об'єднань із захисту бізнесу, це і хороша, і погана новина одночасно. Хороша вона в тому, що, напевно, спираючись на наш досвід і на наші результати, бізнес-спільнота відчуває, що це працюючий інструмент і треба його посилювати. Погана новина в тому, що проблем з правоохоронними органами та з податковою системою залишається все ще багато, навіть у воюючій країні. І тому з'являються такі нові інституції та рухи на підтримку бізнесу. Але якщо говорити про такі громадські об'єднання, як "Маніфест-42", то кожен іде своїм шляхом. У діяльності СУП у сфері захисту бізнесу видно тільки верхівку айсберга, проте ми робимо дуже багато невидимої роботи: кожен кейс, коли до нас звертається компанія зі скаргою на неправомірні дії з боку правоохоронців, податківців, митників, ще якихось контролюючих служб — ми перевіряємо самі. Центр захисту бізнесу спочатку робить аудит, запитує перелік документів і лише після того формує позицію. Не завжди компанії готові йти в публічну площу, навіть якщо вони на 100% праві. Але ми все одно займаємося цими кейсами. Деякі компанії навпаки виходять в публічну площину. Я завжди агітую і пропагую розголошення проблеми, повну відкритість, тому що це дуже сильна позиція у захисті своїх інтересів і своєї правоти. І публічність, на щастя, все ще працює в Україні. Я завжди бізнесу кажу, що якщо ви не будете публічно заявляти про тиск, з вами буде легше домовлятися. Але СУП працює не тільки з індивідуальними кейсами компанії. Коли ми бачимо, які звернення до нас потрапляють то намагаємося знайти системне вирішення проблеми. В цьому і полягає наша робота. Ми починаємо лобіювати, адвокатувати певні зміни в законодавстві або виходити з публічними позиціями на підтримку бізнесу, і на цьому етапі наша робота стає більш видима.

-- А що стосується "Ради сімох"?

-- Це зовсім інша історія. Це скоріше говорить про те, що на найвищому державному рівні нарешті справді звернули увагу на проблеми бізнесу. Бо це ж не ініціатива громадянського суспільства. Я розумію, чому ця рада невелика, бо якщо більше людей в залі, то воно і працює інакше. Ідея в тому, що члени Ради мають збирати найбільш кричущі проблеми бізнесу, які вимагають системного вирішення. Треба розуміти, що до Ради запрошували індивідуально, так вийшло, що шість з семи її членів — це члени Спілки українських підприємств. Це не означає, що ми є частиною Ради або рада є частиною Спілки. Та це гарно ілюструє той факт, що ми об'єднуємо дуже проактивних, небайдужих, прогресивних підприємців з високим рівнем довіри, які були запрошені до Ради. Нам це дає можливість передавати кейси, скарги, ініціативи наших учасників напряму до Ради і бути з цією інституцією на зв'язку. Ми навіть робили відкриту зустріч і говорили, що, будь ласка, якщо хочете звернутися до Ради, то можна це зробити через Спілку. Але зараз Рада працює не тільки зі Спілкою українських підприємців, а також з певним колом інших бізнес-об'єднань — щоб мати дійсно більш широку картину того, що відбувається. Хоча, повірте, проблеми в усіх однакові.

-- Тобто ви в цілому задоволені результатами роботи Ради? Вона полегшила вашу роботу?

-- Ми отримали, скоріше, ще один інструмент. Дуже корисно мати декілька важелів впливу. І маю сказати, що ми змогли певні питання дійсно довести до вирішення через Раду і завдяки роботі членів Ради, тобто отримали результати.

-- Про які результати мова?

-- Однією з великих проблем бізнесу, про який заявила Рада був тиск правоохоронців на бізнес. І є два спільні результати, які наша Спілка лобіювала вже досить давно. Один з них це введення "Стандартів діяльності прокурорів у сфері захисту інвестицій під час досудового розслідування". Їх головна мета — це єдиний підхід при розслідуваннях, застосування таких заходів, як арешт, тільки у якості крайньої міри та недопущення незаконного втручання прокуратури та органів досудового розслідування у господарську діяльність. Спілка виступила з ініціативою їх створення, ще коли генеральним прокурором була Ірина Венедиктова. Вони були затверджені і носили рекомендаційний характер, а у Генпрокуратурі був створений департамент захисту інвестицій, який очолює Олексій Бонюк, з яким ми співпрацюємо дуже успішно. Принаймні, вони відкриті і ми обговорюємо всі кейси, які в нас виникають. Втім, виявилося, що на рівні рекомендацій ці стандарти не працюють в нашій системі. Тому ми наполягали на тому, щоб Стандарти стали обов'язковими. І ось нарешті за допомогою Ради дотиснули — в квітні Стандарти підписав діючий генеральний прокурор Андрій Костін і вони стали обов'язковими . Друга історія — це БЕБ (Бюро економічної безпеки). Історія про створення єдиного органу, який буде займатися економічними справами, як кажуть “ходити” до бізнесу, тягнеться років 5-7 точно. Як його тільки не називали, яких тільки не було варіантів. Ключовим у цій історії було не створення ще одного органу, а створення правила, що з появою БЕБ інші органи більше до бізнесу не приходять. Але сталося не так, як гадалося — все одно продовжують ходити. І тепер питання, що з цим робити... Навколо законопроєкту про перезавантаження БЕБ було дуже багато дискусій і галасу. Але врешті-решт він прийнятий у тому вигляді, який підтримує бізнес-спільнота, у тому числі СУП. Там враховані всі важливі речі для перезавантаження цієї інституції. Але цього все одно недостатньо. Для того, щоб решта органів перестала приходити до бізнесу, треба вносити зміни до КПК (Кримінально-процесуальний кодекс). Це наступний крок, яким ми також займаємося разом із Радою підприємців та рештою наших колег. Ще одне питання, де ми сподіваємося на допомогу Ради — це блокування податкових накладних. В рішенні РНБО, яким було створено Раду підприємців, був пункт про необхідність проведення аудиту системи податкових накладних. І нарешті тільки у травні Мінфін отримав доручення, що треба цей аудит проводити. Ми за цей час вже звернулися до НАЗК, ще за каденції минулого голови Олександра Новікова, щоб провести антикорупційну експертизу того, як працює ця система. Напрацювали зміни, подали їх в Мінфін, в профільний комітет, в саму податкову. Тобто всі знають про цю проблему, але не вистачає чогось, не знаю, можливо рішучості і політичної волі? Треба нарешті прийняти ці рішення і зняти проблему. Тому що блокування податкових накладних з'їдає ресурс в буквальному сенсі: це витрати і часу, і грошей. В нас дуже багато звернень, здається, 26 тис. компаній щомісяця потрапляють під це блокування, а потім понад 90% виявляються безпідставними. Ми вирішуємо окремі кейси із податківцями, але ми хочемо це вирішити системно, щоб в принципі не виникало такої проблеми. Ще одна складова — виконання рішень суду. Це коли вже компанія вбила купу часу та грошей, довела в суді, що правда на її боці, але податкова не виконує рішення суду! У сфері блокування податкових накладних ми дуже сподіваємося, що Рада підприємців нам допоможе і ми зараз дуже багато з цим працюємо. Є у нас і інші невирішені кейси, наприклад кейс “Аргентини”. Сталося так, що аргентинський Центральний банк змінив правила оплати імпорту і тепер українські компанії мають отримувати дозвіл на купівлю іноземної валюти для оплати імпорту лише після закінчення 180 днів з моменту розмитнення товарів. Але в Україні граничний термін розрахунків за експортно-імпортними операціями становить 180 днів з дати замитнення, тобто це робить неможливим для українських компаній отримання коштів за експортовану продукцію, через що вони отримують штрафи! Ми зверталися до Мінекономіки з проханням допомогти вирішити цю проблему, оскільки маємо в Спілці компанії, які експортують продукцію в Аргентину. Наша пропозиція — змінити підзаконні акти і дати українським компаніям більше часу для розрахунку за експортними операціями з Аргентиною. Дуже важливо, щоб українська влада якомога швидше вжила заходів, адже від цього залежить майбутнє українського експорту до Аргентини, а це дуже перспективний ринок для українського бізнесу.

-- Думаю, наявність структурного маяка про прийняття закону про перезавантаження БЕБ у програмі з МВФ та Плані України під Ukraine Facility зіграла не менш важливу роль…

-- Наявність Ukraine Facility з планом реформ — це теж хороша новина. Ми, до речі, зазначили, в яких сферах маємо сильну експертизу та заявили Міністерству економіки і іншим профільним міністерствам про готовність допомагати в підготовці законодавства та імплементації реформ, і будемо максимально сприяти. Ми також маємо постійний контакт з нашими міжнародними партнерами, тобто у нас такий собі погляд на всі пункти програми в 360 градусів, і ми можемо їх коментувати та адвокатувати.

-- Я вже згадував, що на ринку є такі потужні бізнес-асоціації, як AmCham, ЄБА, є Українська рада бізнесу, Торгово-промислова палата, Федерація роботодавців, галузеві асоціації. Як ви будуєте координацію із ними, і наскільки нею задоволені? Бо іноді, здається, що влада використовує таке різноманіття, щоб скористатися підходом "розділяй та володарюй". Нещодавно так було саме із законопроєктом щодо БЕБ, коли окремі асоціації, здається й ваша, погодили його прийняття у першому читанні, а інші продовжували наполягати на тому, що його не треба приймати.

-- Це і є демократія та відображення процесів в країні. Як казав класик, демократія є найгіршою формою правління, але нічого кращого людство поки що не придумало. Якщо говорити конкретно про СУП, то ми дуже відкриті і часто залучаємо до позицій, які готові озвучувати, наших колег. Ми робимо такі спільні заяви, як до української влади, так і до міжнародних інституцій. Але головне - ми формуємо позицію на підставі обґрунтованих позицій наших учасників, самі аналізуємо всі ініціативи ВРУ та КМУ і маючи належне обґрунтування звертаємось до інших асоціацій в підтримку або проти певних ініціатив влади. Що стосується топ-3 асоціацій, про які ви згадали: Американська торгівельна палата, Європейська бізнес асоціація та СУП — то наша принципова різниця в тому, що ми все ж таки представляємо український бізнес, якого у Спілці найбільша кількість, а наші колеги представляють міжнародні компанії. Багато в чому наші інтереси перетинаються і ми разом адвокатуємо певні речі. Але нерідко буває так, що умовний виробник та імпортер не знаходять спільної мови, і тоді треба шукати компроміси, і це теж нормально. Попереду ми будемо мати перемовини з кожною країною ЄС, по кожній окремій галузі, і от тоді ми дізнаємося, як насправді виглядає ця дискусія і погодження спільних позицій. Це все ще попереду.

-- Ви згадали про блокування податкових накладних. Доволі активно в цю тему раніше втрутився бізнес-омбудсмен, і йому вдалося досягти деяких успіхів. Ваша порада для бізнесу, куди краще звертатися — до бізнес-омбудсмена, бізнес-асоціацій чи краще одразу знаходити знайомих в Раді підприємців?

-- Звертатися можна насправді до них усіх. Офіс бізнес-омбудсмена також дуже успішно працює з кейсами, і також бореться за те, щоб ми перейшли з площини вирішення проблем окремої компанії до системного вирішення проблем в країні з блокуванням податкових накладних. Тут ми з ним на одному боці і разом над цим працюємо. А Рада підприємців все одно приймає запити через бізнес-асоціації, тому що ми робимо певний скринінг перед тим, як питання потрапляє до Ради підприємців.

-- Як розумію, ви доволі оптимістичні стосовно вирішення питання блокування податкових накладних. Деякі айтішники писали, що вони блок-схему не можуть побудувати за тими нормативними документами, які регулюють це питання, що означає, воно, скоріше за все, працює в ручному режимі.

-- Якби я не була оптимісткою, я б не могла працювати там, де працюю. Я вірю, що все можна змінити. І приклади є. Але я точно знаю, що це буде нелегко, бо ми цим займаємось вже тривалий час — після змін у постанові про порядок зупинення реєстрації податкових накладних у жовтні 2022 року, коли розпочався шалений сплеск проблем з блокуванням. Хоча іноді це вже виглядає просто як внутрішня зрада проти українського бізнесу.

-- Ви трохи казали про новий напрямок – розбудови закордонної діяльності. Яка його мета і на чому концентруєтесь, у напевно, умовах обмеженості ресурсів?

-- Насправді це дуже природній шлях для нашого розвитку. У Американської торгівельної палати, у ТПП є міжнародні мережі, підрозділи, а ми перша асоціація, яка з України пішла назовні і офіційно зареєструвала європейське представництво як окрему структуру, і одночасно як частину Спілки в Польщі. В квітні ми отримали документи офіційної реєстрації, а в червні в нас вже було невеличке офіційне відкриття. Це не польське представництво, а саме європейський офіс зі штаб-квартирою у Варшаві. Зараз ми формуємо команду, там працюватиме окремий штаб, і ми зробили окреме членство для компаній, які зареєстровані в Європі. Ми будемо так само ефективно допомагати бізнесу, як і в Україні, з єдиним винятком, що там ми відкриті для вступу міжнародних компаній. І в нас вже є перші три-компанії, які стали членами європейського офісу Спілки. Всі вони давно працюють в ЄС, але мають українське коріння. Другим нашим напрямом міжнародної роботи, але тут поки без деталей, буде представленість СУП в Брюсселі. Ми зараз працюємо над тим, як саме буде відбуватися робота. Для нас це один з пріоритетів, тому що саме в Брюсселі приймаються всі стратегічні рішення про те, якою буде європейська Україна, український бізнес і якими будуть умови його розвитку в найближчі роки. Я багато разів, буваючи на міжнародних конференціях і різних зустрічах чула, що там не вистачає позиції українського бізнесу. І справді, голос українського бізнесу за кордоном не чутно. Та разом з тим я відчуваю величезний запит на спілкування і на співпрацю саме з українським бізнесом і взагалі на людей, які наживо можуть щось розказати про Україну. Тому в мене дуже насичений графік зараз із закордонними відрядженнями: запрошують на різні конференції з проханням розповісти, як себе почуває бізнес, а ми показуємо свої внутрішні дослідження та виклики, з якими стикається бізнес, і розповідаємо про його потреби. В рамках євроінтеграції нам важливо, щоб були враховані позиції українського бізнесу в переговорному процесі, щоб було зрозуміло, де є перехідний період. Ми маємо бачити, що нашим підприємцям буде найбільш важко імплементувати, на що знадобиться додаткове фінансування тощо. Бо наразі український бізнес сам до кінця не знає, що його чекає і до чого треба готуватися. Відомо тільки, що легко не буде і ми точно розуміємо, що певні зміни нашим компаніям точно не сподобаються. Окрім того в Брюсселі в жовтні 2023 року ми отримали статус спостерігача і представляємо Україну в BusinessEurope — це велике об’єднання асоціацій всіх країн Євросоюзу, і це дає нам доступ до провідних бізнес-асоціацій кожної країни Європи. І ще дуже важливо, що в Брюсселі є така важлива складова прийняття рішень, як соціальний діалог, який в Україні не дуже розвинений. В Брюсселі ж працює європейський соціально-економічний комітет при Єврокомісії, який надає свої рекомендації та позиції при формуванні різних регламентів і законодавчих документів. В цей комітет входять представники роботодавців, громадянського суспільства та профспілок. Нашу керівницю Центру міжнародного співробітництва Марту Кіндрись, як експертку, залучили в спеціально створену окрему групу для країн-кандидатів з боку роботодавців.

-- Тобто польські асоціації йдуть до Києва, а ви до Варшави?

-- Черга з інвесторів в Україну не стоїть, давайте відверто говорити, з жодної країни, враховуючи ще ті міфи та новини, які звучать про Україну. Найчастіше це або війна, або корупція. Але є зацікавленість. Європейцям цікаво, що таке Україна, як тут все працює, хто міг би стати партнером і як долучитися до проєктів з відновлення. Плюс всі розуміють, що все одно Україна стане частиною, та й навіть вже є, частиною єдиного європейського ринку. Така організація, як наша, може бути для іноземних інвесторів містком для знайомства. Звичайно, зараз ризики величезні, і подекуди за певними власними протоколами, технічними параметрами інвестор не може зайти в Україну просто зараз. Але чим швидше він ознайомиться з країною, зрозуміє, як тут все влаштовано та з ким можна співпрацювати, тим швидше він прийде, коли кількість цих ризиків зменшиться. Ми віримо, що СУП може стати цінним партнером для європейських підприємців, які зацікавлені у веденні бізнесу в Україні. Україна має великий потенціал для зростання, і ми готові допомогти скористатися цими можливостями. Але важливо сказати, що в цей же час український бізнес не чекає, коли закінчиться війна, він інвестує тут і зараз. Він змушений це робити. Тільки учасники СУП за два роки "повномасштабки" інвестували в країну понад 630 мільйонів євро.

-- Тоді перейдемо до конкретних ключових викликів, які стоять перед бізнесом, і яка позиція СУП щодо них. Почну з тем, які останнім часом займають перші місця в опитуваннях – мобілізація, бронювання.

-- Немає легкої відповіді на питання мобілізації. Наша позиція така, що ми маємо шукати баланс між потребами держави і потребами економіки. Не всі розуміють, що всі прямі витрати на армію — це податки, які сплачує бізнес. Вся міжнародна допомога — вона або макрофінансова, або прямо військова. З іншого боку, це ж абсолютно закрита інформація, скільки та яких кадрів потрібно, на який строк, якими хвилями буде відбуватися мобілізація. Зрозуміло, що відповідь непроста, але ми всі маємо бути готові до цього. Поки ж нам не вистачає даних про те, якими насправді є потреби армії на сьогодні. І тому дуже важко це коментувати. Ми сконцентрувалися на адаптивному бронюванні, яке дозволяє компаніям залишити в штаті на роботі тих людей, без яких взагалі зупиниться виробництво. Це бронювання напряму впливає на економіку країни, на створення продукту, на сплату податків.

-- Від чого має залежати це бронювання – від критичності галузі, від зарплати?

-- Це досі дискусія. Немає відповіді, а є багато різних бачень. Воно може бути фінансовим, ми цього не боїмося. Я розумію, що важко пояснити широкому колу громадськості, чому це важливо, але цей адаптивний підхід до бронювання працівників насправді може бути виходом із ситуації, в якій ми зараз перебуваємо. Загалом, якщо пам'ятаєте, раніше ми робили різні опитування, які у бізнесу є ключові виклики. І часто, ще до війни і навіть до ковіду, у цих опитуваннях на високих місцях опинявся пункт "непередбачуваність дій влади". Чому я його згадала? Бо ця непередбачуваність дій і постійні зміни максимально негативно впливають на бізнес. Підприємцям важливо мати розуміння від влади, що буде далі, коли та що їм потім з цим робити, навіть якщо це буде найгірший сценарій. Непередбачуваність призводить до хаосу і додаткових втрат, і це точно не варіант.

-- Ставлення СУП до підвищення податків, про яке зараз багато мови?

-- Ви не шукаєте легких тем... Прийнята Національна стратегія доходів до 2030 року. Ми її дивилися. Доволі важко давати оцінку кожному її пункту, бо стратегія рамкова, але наша позиція по ній така: не можна говорити про підвищення податків до тих пір, поки не буде зроблено перший важливий крок — реформа податкової та митної системи. Допоки ця система не стане сервісною замість того, щоб тиснути на бізнес, вимагати, штрафувати, говорити про підвищення податків просто не можна. Держава має зосередитися, в першу чергу, на реформуванні цих органів. У податковій та на митниці досі тимчасово виконують обов'язки керівники. Нам, в принципі, в країні не вистачає відповідальності з боку держави, бо у нас існує якась безумовна презумпція винуватості бізнесу. Спочатку тобі заблокують податкові накладні, проведуть обшук, арештують, а потім ти будеш доводити, що ти правий, хоча має бути навпаки. Сьогодні чиновнику, який заблокував накладні, а потім не виконав рішення суду, нічого не буде, тому він завтра зробить те саме. От в цьому проблема, бо має бути паритет відповідальності — і бізнеса, і влади. Повертаючись до підвищення податків. У Верховній Раді немає консенсусу, якою має бути модель. Є різні думки і розрахунки, але готової концепції нема. У держави не вистачає грошей, але бізнес, який сплачує податки, навряд чи може сплачувати їх більше в нинішніх умовах. Багато компаній продовжують підтримувати родини людей, які мобілізовані, зберігають робочі місця. І тому, на мою думку, треба фокусуватися на ефективності збору податків і тих компаніях, хто їх не платить зовсім. Тож це не питання підвищення податків, це питання їх адміністрування. В нас величезна частина економіки перебуває в тіні. Міжнародні експерти на тих міжнародних конференціях, де я часто буваю, кажуть, що в Україні 40-60% тіньової економіки. Тому треба зосередитись на боротьбі з тінізацією. І до речі, бронювання також впливає на тінізацію. Тобто, якщо нормально зробити процес бронювання, то люди будуть, навпаки, хотіти і вимагати від свого роботодавця виходити офіційно на роботу, сплачувати податки і бути заброньованими. До речі, на ресурсах вакансій бронювання вже є важливою частиною соцпакету.

-- Інша проблема, що оформлення документів на бронювання в ТЦК, як кажуть, зараз також схоже на лотерею. Ваші колеги з ЄБА просять місяць мораторію на мобілізацію тих, хто оформлює бронювання.

-- Це знову питання системне, те, що я люблю. Як має працювати ця система? Якщо ти знаєш, що підлягаєш бронюванню: твоя організація та твоя посада підпадає під всі критерії, ти офіційно працевлаштований та маєш право на цю відстрочку — ти спокійно йдеш і подаєш документи в ТЦК. Але якщо ти знаєш, що при всіх перелічених пунктах принесеш документи і вже не повернешся, то вибачте, чого ми дивуємося тоді людям, які не хочуть подаватися? Сподіваюся, електронне бронювання може вирішити цю проблему. Щодо вимоги про бронювання на місяць для приведення документів у відповідність - це консолідована вимога всіх бізнес-асоціацій, які ми найбільші бізнес-асоціації спільно виробили і комунікуємо до влади.

-- Нещодавно Рада прийняла закон про клуб білого бізнесу. Як вам ця ідея?

-- Я до кінця цю інституцію білого бізнесу не розумію. В принципі, ми завжди виступали за підтримку компаній, які працюють офіційно, сплачують податки. Такі компанії не повинні мати справ з представниками податкової, БЕБ чи ще кимось. Якщо там така логіка закладена, то це непогано. Але саме формулювання? Бо якщо є клуб білого бізнесу, то мають бути інші… Це дивний, як на мене, розподіл. І ми знову повертаємось до поваги до підприємців. Я нещодавно повернулася з Вільнюса, з величезної антикорупційної конференції. Зі мною в одній дискусії була підприємниця-власниця середньої компанії. І я в неї питала, чи справді у вас податківці — це люди, які вам не роблять нерви і не турбують вас? Вона каже - це нашм друзі, я не те що не боюся свого податкового комісара, а я до нього звертаюся з питаннями і переписуюсь. Якщо він бачить мою помилку, він мені три рази підкаже, як її виправити. Якщо вже системно йде порушення, і комісар якусь схему побачив, тоді почнуться проблеми. Так само митниця, так само поліція. Литовці кажуть, що вони всі їхні друзі. Ми маємо дійти до такого рівня.

-- Ваше ставлення до державного стимулювання: виділити якісь пріоритетні галузі, дати їм дешеві кредити, якісь податкові пільги? Якими мають бути ці преференції і чи взагалі вони мають бути?

-- Також хороше і дискусійне питання. Насправді, я думаю, що про кожну програму і галузь варто говорити окремо, але для цього мені було б правильно перевірити ще раз позиції нашого комітету з розвитку промисловості. Загалом ми виступаємо за відкритий ринок. Ми були проти законопроєкту про локалізацію. Має бути ринок, мають бути якість та ціна. До речі, ціна — це не єдиний критерій, який має впливати на результат тендеру, мають бути ще інші складові, і ринок має все вирівняти сам. В умовах війни, напевно, наша позиція стала більш гнучка в тому сенсі, що Україна зараз має право захищати своїх виробників. Але не захищати одних українських виробників від інших в Україні, а захищати українського виробника на європейському ринку. Навіть вільний єдиний ринок Європи все одно має певні протекціоністські заходи в на підтримку компаній окремих країн. І тут нам точно треба зробити так, щоб не були втрачені всі ці стимулюючі інструменти для українського бізнесу, інакше він просто не виживе. Тобто в нинішніх умовах війни гранти, кредити, будь-яка підтримка, якщо зараз не ділити навіть галузями — все це супер необхідно бізнесу. Якщо про окремі галузі, то тут економіка говорить сама за себе. Підтримали ІТ, вони в нас ростуть. Підтримали агро, вони ростуть. Напевно є логіка зробити аудит і зрозуміти, які галузі справді дадуть ось це важливий прорив і кого саме треба підтримати. Це не означає, що на всіх інших треба натравити знову податківців або перевіряючих, але найбільшу підтримку пустити на ті галузі, яку можуть дати найбільший ефект. І я розумію, що, наприклад, енергетика зараз має бути в пріоритеті. Це не питання протекціонізму або якихось особливих умов. Ця сфера була монополізована, треба відкрити цей ринок, треба дати змогу бізнесу отримати електроенергію з децентралізованих джерел. Тобто ми виступаємо зараз передусім за малу генерацію, і декілька разів робили навіть офіційне звернення на Президента.

-- За рахунок кого має будуватися цей протекціонізм?

-- Ні за чий рахунок не має відбуватися. Просто ми не маємо захищати один бізнес від іншого в одній країні. Коли ми дійсно говоримо про підтримку важливих галузей, взагалі про всю економічну ситуацію в Україні, то це має сенс. Мала генерація — це приклад.

-- Євроінтеграція. Наскільки ви вірите в те, що українському бізнесу вдасться відстояти якісь пільгові умови під час переговорів, зважаючи на війну, ціну фінансових ресурсів?

-- На цьому шляху нам точно буде складно. Я дивуюся людям, у яких є якісь ілюзії, що на шляху до Євросоюзу у нас буде купа грошей, всі нас будуть підтримувати і всі на нас чекають. Ніхто нас, звичайно, не чекає. Ми це вже розуміємо тут і зараз. Те, що ми мали і маємо з Польщею зараз на кордонах по аграрці і по транспорту, Польща мала з Францією і Німеччиною, коли 20 років тому вступала до Євросоюзу. І це тільки перша ластівка. По певним галузям будуть дуже важкі перемовини. Я бачу важливим завданням для СУП — бути частиною цього перемовного процесу і доносити думку українського бізнесу. Оцінити ризики і закласти перехідні періоди, додаткове фінансування, час на підготовку українських компаній до повноцінної конкуренції. Ми ж вже є частиною єдиного ринку, нам цей єдиний ринок вже відкрили. Деякі українські компанії, які кажуть, що їм не актуально йти на експорт, вже повинні працювати по єдиних правилах навіть в Україні: продукція має бути промаркована, вироблена за певними нормами, сертифікована і так далі. Тому, знову ж таки, я бачу нашим основним завданням комунікацію з бізнесом та ідентифікацію його проблем. Ми маємо розуміти, де нам треба більше часу, де потрібна підтримка, де експертиза, де кошти. Маємо шукати цю підтримку і закладати це на етапі перемовин, а не після.

-- Що ще болить?

-- З точки зору людей виклик сьогодні для бізнесу величезний. По-перше, країні потрібна міграційна політика: хто і звідки буде їхати в Україну працювати. Наскільки ми відкрите суспільство, наскільки готові приймати людей з інших країн, як ми їх будемо інтегрувати, які будуть умови оформлення іноземців на роботу? Бо зараз це практично неможливо, і черга до нас не стоїть. Щодо повернення людей, які виїхали з країни, то маємо їх повертати, але точно не силою і точно не кнутом. По-друге, враховуючи все те, що відбувається зараз з мобілізацією, з втратами, з людьми, які повертаються з фронту з травмами, ми як суспільство маємо бути готові приймати цих людей, а компанії — працювати саме з таким персоналом. Іншого не буде. У нас буде дедалі більше таких людей. На це компаніям теж знадобляться кошти, бо треба обладнати робочі місця, виробництво, про це теж треба думати вже зараз. До війни, мені здається, у нас був певний ейджизм в суспільстві, коли людина після 40 або 50 — це вже неаплікабельний кандидат.

-- Зараз чоловік за 60 – це працівник без ризику мобілізації.

-- Тому час звернути на них увагу. Друзі, давайте брати їх на роботу! У нас попереду дуже багато роботи, але ми віримо в Україну і думаю, що у нас все вийде.