16 августа 2017 Сделать стартовой  |  Добавить в избранное  |  Написать письмо
 Поиск  
100 СТРОК

ВЛАСТЬ
далее
ЗОНА IT
АРХИВ
Перейти:
Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Вс.
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
РАССЫЛКА
Подписаться
Отписаться
РЕКЛАМА
Ћучшие игры онлайн на сайте vsemigry.ru.
 
 
АКТУАЛЬНО

Феодальне господарство імені Цюрупи Все статьи Версия для печати На главную
20.03.2012 16:10

Герой дитячого мультфільму про пригоди капітана Врунгеля мав рацію, коли співав про пряму залежність успішного плавання судна від його назви. З цієї точки зору, розташоване на землях Попільнянського та Ружинського районів Житомирської області приватне сільськогосподарське підприємство ім. Цюрупи не може бути успішним за визначенням. Бо слово «приватне» ніяк не клеїться до імені першого наркома продовольства РРФСР, ініціатора введення продовольчої диктатури Олександра Цюрупи. Проблему нестачі харчів нарком вирішував просто – організована ним так звана «Продовольча армія» чисельністю 75 тисяч озброєних бійців насильно забирала все їстівне у селян, які на той момент усі поголовно були приватними господарниками. Ця експропріація майже всюди супроводжувалася масовими розстрілами та терором. І всі ці міфи про голодні памороки Цюрупи, які нібито траплялися під час його особистих супроводів конвоїв з продовольством для голодного пролетаріату, - це лише ідеологічне прикриття злочинів, яке й досі міцно сидить в головах тих, хто учив історію за старими підручниками.

За якими підручниками вчив історію генеральний директор ПСП ім. Цюрупи Олександр Григорович Самчук, невідомо. Та він, очевидно, немає нічого проти імені свого тезки, бо переніс його на своє ПСП після того, як воно (ім’я) дісталося йому у спадок разом із сумнівно з юридичної точки зору приватизованим у 1994 році цукровим заводом імені Цюрупи. Відбирати на користь держави продовольство у приватних господарів та прибрати до рук завод, у який у 1980-х роках держава вклала чималі кошти, – у цьому є протиріччя лише на перший погляд. Суть залишається одною – забирати чуже. Саме експлуатація потужностей заводу, який був на той момент одним з лідерів галузі, дозволила пану Самчуку збити перший капітал, який він використав для процесу подальшого збагачення за чужий рахунок.

На сьогодні ПСП ім. Цюрупи розпоряджається 16-ма тисячами га землі (9300 га – в Попільнянському районі та 6700 га – в Ружинському). В основному це земельні паї, які належать рядовим селянам та працівникам підприємства. Земельні ділянки знаходяться в оренді на п’ять років, яку директор ПСП оформив без згоди співробітників, ввівши їх в оману. Тепер селянам не залишається нічого іншого, як спостерігати за недбалим бездушним ставленням до їхньої землі. Можливо через назву ПСП, яка віддає епохою військового комунізму, або через те, що земля дісталася О. Самчуку майже задарма, ці площі використовуються неефективно. Хоча, скоріше, має місце елементарне бажання тотальної економії, бо директор застосовує лише дешеві та неякісні посівні матеріали, користується технологіями, що ненабагато відрізняються від тих, які існували за часів наркома Цюрупи. Все йде до того, що за роки оренди земля так виснажиться, що господарям будуть повернуті зовсім непридатні для ведення землеробства ділянки.

Результат такого недбалого господарювання виявився очікуваним. Урожайність зернових у ПСП ім. Цюрупи в рази менше за середню врожайність по Попільнянському та Ружинському районах. Якщо інші господарства районів у 2011 році зібрали в середньому 88 центнерів кукурудзи з гектару, то в ПСП ім.. Цюрупи – лише 36 ц/га. Приблизно таке ж співвідношення й по озимій пшениці – 34 ц/га проти 19 ц/га. Не кращі справи і в тваринництві. Поголів’я великою рогатої худоби в ПСП ім. Цюрупи лише за рік зменшилось на 418 голів. Надої молока на чверть менше, ніж в середньому по районах. Але, здається, пана Самчука це зовсім не хвилює.

Невисока врожайність та малі надої відображаються виключно на добробуті найманих працівників ПСП. Вони отримують мізерну, чи найнижчу в області, зарплату, яка,до того ж, сплачується із значними затримками. Хоча на дворі вже лютий 2012 року, останній повний розрахунок мав місце у жовтні 2011 року, частково виплатили за листопад.. Людей доводять до стану жебраків, хоча насправді вони є власниками великих земельних паїв, що складаються з найкращих в області чорноземів. Здавалося б, їм цілком вистачило плати від здачі в оренду такої цінної на сьогодні землі, яка складає три відсотки від вартості паю. Однак пан Самчук вирішив, що за оренду платитиме не грошима, а в натуральній формі. Складається враження, що орендодавці живуть не в сучасній ринковій державі, а в епоху якогось примітивного суспільства, де панує натуральний обмін. Та господарю ПСП й цього мало – вартість продукції, якою він розплачується з працівниками його підприємства значно перевищує реальну. Наприклад, ринкова ціна мішка цукру складає в середньому 290 гривень, а у пана Самчука вона коштує всі 400.

Що ж стосується, першого наркома продовольства Олександра Цюрупи, ім’ям якого назване приватне підприємство пана Самчука, то окрім багатьох паралелей, є грандіозна відмінність між двома персонажами. Попри всю свою одіозність, Олександр Цюрупа був невиправним ідеалістом, готовим на жертви заради світлого майбуття. Директор ПСП ім. Цюрупи, вочевидь, також вірить у світле майбутнє. Своє особисте.

gazeta.ua

НОВОСТИ
Oligarh.News




FACE-CONTROL
СПЕЦПРОЕКТ
ГОЛОСОВАНИЕ
В ближайшее время отношения с Россией:
Ухудшатся;
Улучшатся;
Не изменятся.
ПАРТНЕРЫ

СТАТИСТИКА
 
Новости Слухи Досье 100 строк Cемьи Цитаты Форум Экспорт