%28 %578 %2024 Сделать стартовой  |  Добавить в избранное  |  Написать письмо
 Поиск  
100 СТРОК

ВЛАСТЬ
далее
ЗОНА IT
АРХИВ
Перейти:
Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Вс.
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
РАССЫЛКА
Подписаться
Отписаться
РЕКЛАМА
 
 
ТЕМА ДНЯ

Ветераны обвиняют Литвина-младшего Все статьи Версия для печати На главную
04.03.2005 00:52

В редакцию «Олигарха» попал текст обращения к Президенту В.Ющенко ветерана погранвойск генерала О.Алексеенко, который профессионально оценивает ситуацию, сложившуюся на государственной границе. Мы считаем мнение профессионала достаточно интересным и актуальным для того, чтобы донести его до наших читателей. Однако в связи с большим объёмом материала, изобилующего общими оценками, мы позволили себе привести полностью только текст письма Президенту (см. Приложение), а справку сократили, убрав из неё «лирику» и оставив «конкретику». Далее приводим избранные места из составленной генералом Алексеенко для Президента Ющенко справки:
                                                                    
«Про нанесення шкоди національній безпеці України  керівництвом Державної прикордонної служби ...
В США і Росії розвернулися дискусії, – йде відверта розмова про недоліки в діяльності національних органів правопорядку і спецслужб, активний пошук найефективніших шляхів забезпечення безпеки своїх громадян. В Україні лише звучать переможні реляції (про вдалі контртерористичні навчання, статистичні звіти про чергові досягнення силовиків (здебільшого “на папері”) тощо), а прості українці не відчувають себе безпечніше. Ніхто в державі не звертає уваги на те, що український державний кордон став ще більш прозорішим для злочинних дій.
 
Розміри нелегальної міграції та економічної контрабанди мабуть вже затьмарили всі показники всіх часів та народів. А стійки канали незаконного переправлення людей та вантажів через кордон як раз і є надійною та доброю базою для світового тероризму. Все це сталося завдяки недбалому керівництву прикордонним відомством, невірної реалізації стратегії розвитку та використання прикордонних військ, невдалої кадрової політики  та, як результат всього цього, розквітла корупції та злочинності серед прикордонників.
 
... Як відомо, в 2001 році керівництво Прикордонними військами України  прийняв генерал-полковник Микола Литвин, який вважає, що почав прикордонну революцію? Про яку «революцію» йдеться? Давайте подивимося.
Якщо під «прикордонною революцією» розуміється ухвалення в 2003 році Закону України «Про Державну прикордонну службу України» і створення цієї структури на базі ПВ України, або повернення професійного свята прикордонників на 28 травня, то це дійсно факти, що відбулися в період командування пана М.Литвина. Але чи правильно називати це «революцією»?
 
... Генерал М.Литвин заявляв і заявляє, що “... охорона кордону будуватиметься на абсолютно нових, в корені відмінних від сьогоднішніх, принципах і підходах. Базу для цього ми якраз готуємо...”, а потім традиційно перераховує ті заходи, які здійснювалися  прикордонниками ще років десять назад і небезуспішно (мобільні підрозділи – колишні маневрені групи (ММГ), дільничні прикордонні інспектори – колишні інструктори по роботі з місцевим населенням, оперативна робота і отримання випереджувальної інформації офіцерами прикордонних застав (контрольно-пропускних пунктів) – взагалі здійснювалася з моменту утворення Прикордонної охорони).
 
Мабуть, через 2,5 роки керівництва прикордонним відомством М.Литвин і відкрив для себе щось нове і, мало того, приписав собі авторство в цьому (раз все це озвучувалося в контексті «прикордонної революції»), але для мене, як кадрового прикордонника, нічого нового в цьому немає. Все це вже було в практиці вітчизняної прикордонної служби і вивчалося в прикордонних училищах. Проте, чого як не було, так і немає, так це реального розвороту від застарілої військової (занадто мілітаризованої) моделі охорони державного кордону, властивої тоталітарним режимам, до сучасної (європейській) правоохоронної.
 
Для довідки: свого часу, в Радянському Союзі, враховуючи стан «холодної війни» і необхідність підтримки «залізної завіси», при протяжності кордонів в 65 тис. км чисельність ПВ КДБ (з урахуванням 3-х «афганських» дивізій ПДВ) складала близько 240 тис. чол., тобто щільність - в середньому  4 прикордонника  на 1 погонний км; в сучасній Росії (з її проблемами у сфері безпеки) – 3 (у зв'язку із зменшенням військової компоненти йдеться про зменшення до 2,5), в більшості європейських країн – близько 2, а в мирній Україні, з її обмеженими економічними можливостями, – майже 7 (!). Реальна фінансова потреба в належному утриманні такої величезної, а головне - малоефективної, неадекватної реальним загрозам, інфраструктури – 1 млрд. гривен/рік.
 
При цьому, об'єктивний аналіз результатів оперативно-службової діяльності і навіть відомчих перевірок надійності охорони  державного кордону свідчать про істотні недоліки в системі охорони(М.Литвин чудово про це  знає).  
 
Замість звернення (в контексті терористичної загрози) особливої уваги на питання поліпшення якості прикордонної служби, прикордонного контролю і оперативно-розшукової діяльності, усілякої підтримки цих ліній роботи, М.Литвин нарощує військову компоненту, створює спеціальні силові підрозділи, «підтягує» бойову готовність, чим  фактично паралізує дії органів управління і охорони державного кордону щодо організації охорони державного кордону (всім добре відомо, що коли «грають у війну», кордон реально ніхто не охороняє).
 
Якщо відкинути політику, то залишається одна думка:  нинішня команда через свій мілітаризований, не прикордонний менталітет на  інше (прикордонна служба), ніж проведення навчань, просто не здатна.    
    
... Варто наголосити, що “революцію” М.Литвина в прикордонному відомстві активно патронував колишній Президент України Л.Кучма, який всіляко підтримував свого ставленика, не володіючи при цьому реальним станом справ (довіряв офіційним доповідям), а головне - не усвідомлюючи негативних наслідків для безпеки країни. Автору добре відомо, що на посаду головного керівника прикордонного відомства М.Литвина  спробували “проштовхнути” ще у 1999 році, але тоді порахували, що занадто молодий. Хоча ця обставина не перешкодила  присвоїти йому за три роки три генеральських звання і в 39 років стати генерал-полковником. Такі військові звання, в такому віці отримували відомі полководці-стратеги, та й то під час війни. Які такі військові досягнення та геройські подвиги вчинив  у Внутрішніх військах МВС М.Литвин ні автору, ні громадськості не відомо. Оточенню добре відомо, що Л.Кучма іноді звертався до М.Литвина ласкаво – “синок”, та на негативну інформацію про його дії реагував дуже спокійно, типу – “... не заважайте йому розставляти кадри...”.
 
Кадровий аспект. … Кумівство та місництво стали нормою. «Команда»   була швидко набрана з людей, з якими вчилися в школі (сиділи за однією партою), військових училищах, академіях, перетиналися службові шляхи, хрестилися і т.д. Мотивація проста:
По-перше, необхідність оточити себе людьми – такими ж далекими від прикордонного життя, як і сам керівник. Не потрібно напружуватися – встановлювати психологічний контакт з більш досвідченими, знаючими прикордонниками - спецами. Переважно їх позбутися зовсім. Що і робиться з успіхом. Так, якщо в органах прокуратури України (за “правління” Васильєва) було звільнено майже 2000 прокурорів та слідчих, й повсюди з‘явилися “донецькі”, то в прикордонному відомстві (за “правління” М.Литвина) – звільнено майже стільки ж професіоналів – прикордонників (в офіційних звітах – більшість з них фігурує, як звільнені за власним бажанням або станом здоров‘я), й усюди з‘явилися вихідці із системи МВС. Цікаві паралелі. Алогічною виглядає практика, коли досить молодому, перспективному офіцеру, та ще й з вченою ступінню, присвоюють генерала, а через рік – звільняють, або звільняють офіцера – кадрового прикордонника, який міг би служити ще років 15-20. Такі приклади непоодинокі – досить сказати, що тільки вищих офіцерів (генералів) звільнено майже два десятки, старших офіцерів (майорів-полковників) – сотні. ...
 
 По-друге, призначення такої «команди» може бути одне: робота на корпоративні і особисті інтереси «хлопців з одного села». З цієї причини деякі кадрові призначення носять очевидно абсурдний характер з професійної точки зору і набувають явно «кланового» забарвлення, оскільки Прикордонна служба, і, як наслідок,  державний кордон,  «приватизований» фактично однією   особою. І це не пусті слова. Наприклад, всім компетентним особам відомо про величезні потоки економічної контрабанди буквально на всіх напрямках державного кордону. Тільки на одному Одеському напрямку незаконні операції по переміщенню через державний кордон товарів народного споживання наносять державі збитків, приблизно, на мільярд доларів США. Незважаючи на бездіяльність головних по боротьбі з контрабандою державних правоохоронних структур, прикордонне відомство самостійно змогло би зупинити контрабанду та показати іншим сміливий приклад, але це свідомо не робиться, бо є “домовленості”, бо “заробляються” великі гроші.                 
 ....
Внаслідок реалізації такої кадрової політики на сьогоднішній день у складі колегії Адміністрації  Держприкордонслужби як прикордонного відомства більшість осіб взагалі не є кадровими прикордонниками.
 
Майже всі керівники ключових, з погляду адміністративного впливу, управлінь ДПС займаються вихідцями з ВВ МВС або ЗС України, троє з п'яти керівників регіональних прикордонних управлінь – не прикордонники (інших, мабуть в цьому році, теж замінять на “своїх”). Практично все керівництво Національної академії ДПС – вихідці з ВВ МВС. Можна собі уявити яка «прикордонна» атмосфера панує в процесі підготовки офіцерських кадрів. Вже щосили йде процес призначення    міліціонерів («конвоїрів»), десантників, танкістів на посади начальників прикордонних загонів, комендантів прикордонних ділянок – безпосередніх організаторів охорони державного кордону. І це в той час, коли офіцери на цих посадах повинні бути “асами” прикордонної служби. І в цьому вигляді сприймається повним абсурдом призначення на посаду начальника Азово-Чорноморського регіонального управління  ДПС офіцера кілька років тому звільненого з аеромобільних військ МО України по службовій невідповідності (одна з причин – участь в контрабандній діяльності), який за 2,5 роки в Прикордонних Військах “пройшов” шлях від підполковника до генерал-майора.
 
До речі, керівників обласних управлінь СБ і МВС України призначає Президент України. В прикордонному ж відомстві, начальників аналогічних по правовому статусу регіональних управлінь, які до того ж функціонують на території декількох прикордонних областей, призначає (до речі, “з подачі” саме М.Литвина) Голова Держприкордонслужби. Хоча номенклатура цих посад, як і вищестоящих, підконтрольна відповідному Головному управлінню Адміністрації Президента України. І звідти, як мені відомо, були спроби протистояти призначенню окремих некомпетентних осіб на високі керівні посади, але вони залишилися тільки спробами.
Кадрові рішення у сфері керівництва оперативним блоком (розвідувальна і оперативно-розшукова діяльність) взагалі насторожують з погляду національної безпеки держави, оскільки мають ознаки прямого підриву (якщо повести мову про наростаючу загрозу тероризму і ін. загрози, з погляду ефективності боротьби з ними і компетентності осіб, організуючих цю роботу).
 
… цікаве призначення в оперативний блок – на посаду начальника Управління інформації (прикордонна розвідка) – співробітника АТЦ при СБ України полковника Волкова Г.А., який взагалі не є ні кадровим співробітником органів держбезпеки, ні оперативним співробітником військової розвідки, ні кадровим прикордонником, ні фахівцем в області розвідки. Не думаю, що в цій сфері він зможе зробити що-небудь путнє.
 
… в Західному регіональному управлінні ДПСУ повністю змінені керівники оперативно-розшукових підрозділів(звільненні, переведенні, відведенні від оперативної роботи). Якість оперативно-розшукової роботи цих відділів не покращилась.    
 
Як можуть керувати оперативним складом люди, які не бачили “живого” агента, не здійснили особисто жодного вербування, не провели жодної оперативної розробки, тощо. Втрачається сама  суть, “школа” агентурно-оперативної діяльності, зруйнована послідовність цієї роботи та вирощування оперативних кадрів. Щоб зростити зрілого керівника-оперативника потребується 10 – 15 років його практичної діяльності в агентурно-оперативному процесі …
 
Таким чином, оперативними органами керують люди, котрі не знають предмету роботи (оперативної роботи),  не мають досвіду організації оперативно-розшукової, а тим більше розвідувальної і контррозвідувальної діяльності…
 
Тепер дещо докладніше про проблеми оперативних органів, бо саме вони повинні здобувати і давати ту саму випереджувальну інформацію, в тому числі, про терористичну загрозу. В ході реформування Прикордонних військ в Державну прикордонну службу України вони теж підлягли реорганізації, але ні в якому разі не у бік їх посилення (для того, щоб вони дійсно стали основою моделі охорони кордону), як в будь-якому іншому правоохоронному органі і тим більше спецслужбі.
 
Так, не дивлячись на декларовану перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України і громадськістю нову модель охорони державного кордону (з оперативною основою), ігноруючи трансграничний характер нових загроз Україні у сфері національної безпеки, перш за все терористичної спрямованості, прихований характер протиправної діяльності на кордоні (нарощування розвідувальної діяльності по Україні, незаконна міграція, трансгранична злочинність, приховані територіальні домагання, етнічна «автономізація» і сепаратизм в окремих прикордонних районах і т.п.), протистояти яким, можна лише специфічними формами і методами, було здійснено скорочення оперативної компоненти в цілому і розвідувального органу зокрема. За ініціативою керівника Держприкордонслужби (оформленій згодом, як рішення колегії), котрій, до речі, як мені відомо, довгий час чинили опір фахівці – експерти у сфері національної безпеки профільного підрозділу Адміністрації Президента України і РНБО України, було «продавлено» Указ Президента України, яким майже уп'ятеро скорочений штат прикордонної розвідки, а Департамент прикордонної розвідки реорганізовано в Управління (!). Крім того, на його залишках сформовано Департамент оперативної діяльності.
 
Фактично скорочено цілі територіальні підрозділи, розвідувальний факультет в Національній академії, підрозділ в Науково-дослідному інституті Держприкордонслужби (чи може взагалі існувати розвідка без кадрів і науки).
 
Відбулася безповоротна втрата перспективного оперативного складу (були вимушені звільнитися або були звільнені практично всі керівники Департаменту, а також десятки перспективних співробітників, деякі з яких нагороджені за мужність і героїзм державними нагородами (орденами і медалями) України, багато хто з офіцерів безпідставно знижені на посадах або переведені на неоперативну роботу. Крім того, як наслідок, за моїми оцінками, відбулася втрата або припинена (тимчасово або взагалі) робота з 80% оперативних засобів (джерел інформації). Такий стан справ дуже скоро приведе  до згортання роботи з оперативними засобами. Негативні наслідки цього будуть відчуватися  найближчі 5-7 років. А якщо не буде професіоналів (іх вже майже немає), агентурна робота буде звернута  зовсім. Не буде агентури – не буде випереджувальної інформації. Завдання по охороні державного кордону якісно виконанні не будуть. І це на тлі активізації оперативної роботи з боку спецорганів усіх суміжних держав та постійного зростання порушень законодавства на державному кордоні.            
По суті, така «реорганізація» означає «тиху» ліквідацію керівництвом Держприкордонслужби розвідувального органу.  З погляду того, що подібне рішення є  рішенням державної важливості, воно повинне було прийматися лише після попереднього вивчення питання незалежними фахівцями і обов'язкового обговорення їх експертних оцінок в РНБО України і профільних комітетах ВР України. Все інше, що торкається, розвідки, - волюнтаризм, бо це не той державний орган, який можна сьогодні ліквідувати, а завтра створити новий, без негативних наслідків при цьому для безпеки держави.
 
Як результат, на сьогоднішній день фактично розвалений один з найефективніших елементів в системі забезпечення національної безпеки України на кордоні. ...
 
Все це і багато чого іншого свого часу було закладено в проекті річного звіту (за 2002 рік) на Президента України, представлення якого передбачено Законом України «Про розвідувальні органи України» (далі – Закон).
 
Укорочений варіант звіту (як інформацію) планувалося подати Голові і профільним комітетам ВР України, Секретарю РНБО України. Проте, внаслідок політичної кон'юнктури, з метою недопущення можливих негативних наслідків після його [звіту] об'єктивного аналізу фахівцями Адміністрації Президента, РНБО України або народними депутатами, здебільшого від опозиції, (наприклад: для чого (за рахунок чого) утримувати 50 тис. багнетів, якщо ефективність їх діяльності така низька; для чого, на користь кого або за замовленням кого ліквідовується ефективний орган боротьби із злочинністю на кордоні і т.д.), звіт так і не був підписаний М.Литвином для подання Президенту України.
 
... В цілому, я як фахівець, можу затверджувати, що в результаті відомчого маніпулювання із змістом підзаконного нормативного акту і введення Президента України і його Адміністрації в оману, в положенні про розвідувальний прикордонний орган (в новій редакції) норми Закону України повністю знівельовані або змінені до невпізнання.
 
Як результат, Положення не відповідає Закону України Про розвідувальні органи України», а повноваження керівника розвідувального органу, які визначені Законом і якого призначає Президент України, істотно вужче, ніж повноваження начальника будь-якого іншого органу Держприкордонслужби, якого призначає Голова Держприкордонслужби (!?). От так демонструється, «хто в хаті хазяїн», Голова і апарат Адміністрації (із зв'язками) або Президент України із законами, гарантом яких він є.
 
…Керівництво Держприкордонслужби України блокує будь-який витік інформації про реальний стан справ в прикордонному відомстві та послідовно ліквідовує незалежні (в деяких випадках – альтернативні) канали подачі інформації, в т.ч. розвідувального характеру, керівництву держави,  парламенту і народним депутатам. Окозамилювання набуло ознак системного характеру. А якщо така інформація і просочується по інших каналах, то ЗМІ, мабуть, не наважуються її опубліковувати. Хоча негативів і ЧП в прикордонному відомстві достатньо. Вони, по масштабах, звичайно, не такі як в МО, але коли більш дрібні систематично ховаються, то вони неминуче приведуть і до більш великих і трагічних. Мабуть і із ціх причин спостерігається зростаюча тенденція негативних подій  в ДПС. Наведу тільки декілька відомих мені прикладів, про які “на верх” не доповідалося.
 
Так, близько 08.00 16 серпня 2003 р. напроти дільниці Могилів-Подільського прикордонного загону на території Республіки Молдова (!), в 500 метрах від лінії державного кордону, було знайдено труп прикордонника - рядового Панасенко С.Ю. з кульовим пораненням. Поруч з трупом виявлено 2 автомати АК-74, радіостанцію “Моторола” та пістолет “Форт”. 
 
Незважаючи на те, що на місці події працювали прокурор Піщанського району Гриб Л.І., заступник начальника райвідділу МВС Токан О.О. та ТВО військового прокурора Вінницького гарнізону Мельник В.М., спільними зусиллями об’єктивну доповідь Президенту України Л.Кучмі, інформування парламенту та витік інформації в ЗМІ було повністю блоковано. Цілком очевидно, що напередодні святкування річниці Незалежності України її розголос міг мати вкрай негативні міжнародно-політичні, а головне - корпоративні та особисті (для окремих членів “команди”) наслідки…
 
У серпні-вересні 2003р. у подібний спосіб було блоковано витік інформації про відверто злочинні дії за кордоном (контрабанда, торгівля людьми тощо) з боку представника Держкомкордону України генерала Полішка С.О. (колишній 1 секретар Посольства  України в Словаччині, до цього – начальник управління тилу Держкомкордону) та вимогу словацької сторони щодо його видачі. Практика останніх років щодо перетворення закордонного апарату Державної прикордонної служби в “райську групу” та заміщення його посад за кордоном випадковими людьми  призвела до того, що іміджу України завдано суттєвої шкоди (!).
 
14 жовтня ц.р. напроти дільниці Чопського прикордонного загону словацькі прикордонники на своїй території затримали групу контрабандистів, серед яких знаходились двоє українських прикордонників(!), при спробі незаконного переміщення через українсько-словацький кордон великої партії цигарок. Всі незаконні дії словаками були задокументовані. З цього приводу МЗС Словаччини направило ноту МЗС України. Але, як стало відомо, керівництво Держприкордонслужби, зробило все, щоб уникнути відповідальності. В ході, так званого, службового розслідування факт участі в злочині українських військовослужбовців (як завжди в таких випадках, які, до речі, продовжують мати місце) не “підтвердився”, про що і була надана брехлива відповідь словацькій стороні.
 
Безкарність та навмисне приховування злочинів, як звісно, ведуть до поширення злочинності. Так, тільки у січні 2005 року словацькими прикордонниками затримано декілька груп нелегальних мігрантів (загальною чисельністю до 150 чол.), які прибули з української сторони (а скільки їх було за минулий рік? Декілька тисяч!…). І всі ці групи перейшли кордон за “допомогою” наших прикордонників. Як “показовий” виглядає свіжий приклад затримання словаками 80 іноземних громадян (переважно - китайців) 19-20 січня ц.р. Відомо, що цих іноземців “супроводили” через кордон в Словаччину двоє прапорщиків з Великоберезнянської прикордонної комендатури Чопського прикордонного загону. При цьому, “переправа” однієї людини коштувала 2 тис. доларів США. Це величезні гроші, бо легко порахувати “заробіток” цих прикордонників, які займаються злочинною діяльністю на маленькій (близько 190 км.) словацькій ділянці українського кордону. Переконаний, що сотні тисяч (а може й мільйони ?) доларів США дістаються не тільки декільком прапорщиків. Без “прикриття” вони б не змогли тривалий час займатися злочинами на кордоні. Тому й зрозуміла відповідь на питання, чому у січні ц.р. після роботи великої групи генералів і офіцерів Адміністрації ДПСУ (після чергового прориву в Словаччину великої групи іноземців) на чолі з декількома заступниками Голови ДПСУ, через 2-3 дні після їх від‘їзду, стався новий прорив ще більшої кількості нелегальних мігрантів. Чи взяли хабар, чи це є результат нульової компетентності цих посадовців. І в першому, і в другому випадках з ними треба розбиратися на предмет відповідності займаним посадам, не кажучи про більш суворі заходи. А де ж служба внутрішньої безпеки? Продовжує з успіхом знищувати оперативників? Чи з цією категорією вже з успіхом покінчено і вони приєдналися (а може очолили) до лав  вищеназваних злочинців. Особисто у автора в цьому немає сумнівів, бо не бачити злочинів та злочинців, котрі, як кажуть, лежать на поверхні, це вже, як найменше, службовий злочин.
 
Висвітленні випадки на державному кордоні із Словаччиною не тільки завдають політичної шкоди нашій державі, але і підтверджують висновки  про високій рівень корумпованості  в прикордонному відомстві (від рядового до генерала), прихильність його керівництва до замовчування злочинів, фальсифікацій та неспроможність в керуванні усіма процесами. А те що вказані недоліки “вилізли” вже за межі держави, на жаль не знає вище   керівництво нашої країни.
             
Заслуговує державної уваги  зріст майже у два рази у порівнянні з 2003 роком кількості загиблих військовослужбовців. Цифри виглядають так: загинуло 28 чоловік ( у минулому році – 16 ), із них : 4 чол. – під час виконання службових обов‘язків; 8 чол. – самогубство(?); 16 чол. – в результаті ДТП та інших нещасних випадків.
 
По показнику людських втрат в мирних умовах (поза службових обставин) Держприкордонслужба випередила більш ніж у два рази український окремий батальйон в Іраку, який діє майже постійно в бойовій обстановці. В прикордонному відомстві за 2004 рік скоєно більше 100 злочинів(тільки офіційно зафіксованих) (за 2003 рік – 90). Один з останніх трагічних  випадків, що стався 14 вересня ц.р. в Котовському прикордонному загоні. Рядовий строкової служби  Олейниченко А.А. раптово помер в результаті зупинки серця. Обставини, в яких це сталося,  гематома на тілі в області серця вказували на те що солдата  хтось із військовослужбовців вдарив. Але в результаті службового розслідування було зроблено висновок, що стався нещасний випадок. Військова прокуратура теж не знайшла злочину. Таким чином, і в цій ситуації керівництво пішло по шляху брехні. Батькам  солдата було заявлено, що він загинув при виконанні службових обов‘язків. Зовсім не віриться, що це було зроблено з моральних підстав: хоч якось зменшити біль батьків від втрати сина. В першу чергу, так було зроблено щоб захистити свої посади, а для цього треба уникнути можливих скарг у вищі інстанції, подання невигідної інформації у ЗМІ і т.д., бо в сучасній політичній ситуації можливо очікувати від керівництва держави дуже різкої реакції на будь-який негатив. Але нинішніх керівників ДПС зовсім не хвилює значно вища державна та моральна шкода від такої позиції: батьки можуть дізнатися про істину; при загибелі військовослужбовця  при службових обставинах наступають зовсім інші правові та фінансові наслідки, чим при обставинах його кримінального вбивства; товариші по службі загиблого, а їх багато, знають всю правду і неправду. Вони колись поїдуть додому із скривленим поняттям прикордонної служби; офіцерам це ще один приклад, як треба діяти, щоб уникнути неприємностей по службі (брехня заохочується ), й тому подібне. 
 
Подібних прикладів існує ще багато.
 
Мабуть, побачивши нездатність кардинально переламати ситуацію до кращого,  М.Литвин став на шлях тотального приховування злочинів і корупції в Прикордонних військах. В цьому контексті викликають стурбованість окремі вислови М.Литвина, а саме: «для вас закон – це я.», «ви [розвідники] підкоряєтеся не Президенту, а мені, тому я визначаю, що необхідне, а що ні, і оцінюю.»,  «ви служите не народу, а у мене (у військах), тому я визначаю, чи ви служитимете чи ні.», «депутати [від опозиції] повинні знати тільки те, що їм необхідно знати.», «там є різні депутати.», «задачі в законі одні, а я вам ставлю інші, якщо не хочете виконувати – можете звільнятися», «що законно, а що немає – не вам визначати», «депутати розподілили багато грошей, але головний розпорядник я, тому, скільки дам, стільки і буде .», «зауваження РНБО України (до проекту Положення – прим. автора) – ця особиста думка того, хто їх підписав.», «можливо, мені така розвідка взагалі не потрібна». Абсолютний правовий нігілізм і волюнтаризм (!), які, на жаль, реалізуються в рішеннях і відомчих нормативних актах. Не сумніваюся в точності вищезгаданих «формулювань» пана Литвина. Передбачаючи можливі звинувачення на мою адресу, хочу помітити, що не важливо від кого або з яких промов вилучені ці цитати, головне, що вони не повинні звучати ні публічно, ні приватно з вуст державного урядовця такого високого рангу. Для мене в цьому немає ніякої новизни, оскільки майже половину цих переконань на законність, розвідку, злочинність і корупцію у військах я чув особисто.
 
…Таким чином, самі по собі формуються висновки:  пронизаний корупцією державний кордон України став прозорим для злочинності; людський потенціал і народні кошти, що виділяються прикордонникам, витрачаються в збиток національній безпеці України; це сталося внаслідок невдалого та невиправданого “експерименту” з  експансією на вищі керівні посади в прикордонні війська  офіцерів з МО та МВС, бо з їх приходом  в життя прикордонників увійшли найгірші “десантно-танково-конвойні” традиції, що вкупі лише посилили існуючи проблеми та відкинули їх вирішення на декілька років назад.
З повагою,
Ветеран Прикордонних військ і прикордонної розвідки, колишній заступник начальника Департаменту прикордонної розвідки Держкомкордону України – начальник Управління боротьби з міжнародною організованою злочинністю
генерал-майор в запасі                                                                                                    О.Алексєєнко»
“___“ лютого 2005 року

НОВОСТИ
Oligarh.News




FACE-CONTROL
СПЕЦПРОЕКТ
ГОЛОСОВАНИЕ
В ближайшее время отношения с Россией:
Ухудшатся;
Улучшатся;
Не изменятся.
ПАРТНЕРЫ

СТАТИСТИКА
 
Новости Слухи Досье 100 строк Cемьи Цитаты Форум Экспорт